Часть 1

Діалог Яку роль грає вода в цьому житті? А я, яку роль граю я? Чи чуєш ти мене? - Так, я тут, я чую! - О Господи, яка радість! - Іноді мені здається що я одна в цьому світі… Скоріш за все, цього ранку ти зайшов на кухню і не замислюючись випив стакан води, ти вийшов із дому і на твоє лице впала чиста як кришталь краплинка дощу. Ти йдеш по траві і на твоїх чоботах ранішня роса. Минув день, ти втомлений і виснажений ідеш в душ, і тут починається… Це монолог чи діалог, може я зʼїхав з глузду? - Друже все добре, тут ти можеш відпустити всі свої думки. - В мене абсолютно нічого немає в голові, зараз я мрію тільки над тим як лягти у чисту постіль. - Можливо ти не проти якщо я розповім деякі моменти з мого дня? Я розкажу! 00:54, Німеччина, Берлін Сьогодні в ночі я була туманом. Я зустріла молоду пару яка слухала музику і цілувалася. Вони сіли на велосипеди і кудись поїхали. Я запамʼятала їх діалог: - Боже цей туман… - Так через нього геть нічого не видно, але він такий манливий. Любий, ми знаємо дорогу, не переймайся! Виїхала машина. Було шумно, швидка, поліція.. - Я його покалічила, чому я була туманом, саме там, саме тоді… - Ти невинна не переймайся! - Мати три агрегатні стани - це якщо б ти мав три тіла і одну душу. Ти не знаєш коли саме ти будеш ким, це буквально, не мати нормальних комунікацій і завжди бути уважним на всьому. Особливо не приємно, коли кожне твоє тіло має однакові ризики на хороші і погані справи… З одного боку людина плаває і насолоджується, а з іншого боку вона вже не відчуває ногами дна, і хто знає що станеться далі… Ти можеш тільки дивитися, бо якщо захочеш допомогти, то ця підштовхуюча хвиля може не підштовхнути, а накрити… - Господи, я розмовляю із водою. - Потім я летіла далі.. 5:43, Південна Америка, сельва - Як чудово бути людиною! Який прекрасний цей теплий ранковий дощ! Дякую тобі всевишнє сило за все, що ти мені даєш, дякую вам мої любі предки, дякую що я тут і зараз. Ці дерева, ці дзвінкі звуки птахів, ця маленька мурашка, дякую тобі за тебе! - Оце так рівень віддачі до природи. Так, я звичайно не так реагувала сьогодні вранці на дощик. - Цей чоловік настільки щиро казав це, що я майже забула ситуацію яка трапилася вночі. Такі люди настільки заряджають мене, завдяки таким людям я маю надію. 14:37, Україна, Чернігів Ну а тут… Тут я була першим снігом! Я падала прямо на дитячий садочок, діти так раділи! Вони кричали: -Сніг! Сніг!, а я просто меланхолічно і в той же час поважно спадала їм на червоні, зелені, сині, рожеві і фіолетові шапочки. - Як же чудово бути снігом! Ти напевно не зможеш мене зрозуміти. - Гей, можливо я не зрозумію саме твої почуття, але я також дуже люблю сніг! Памʼятаю як в дитинстві тато катав мене на санчатах, ці спогади такі безцінні. Прикро, що із часом це забувається.. Прикро, що зараз тато не буде катати мене на санчатах.. - Так, маленькі дітки моя втіха, їх емоції найщиріші. Не сумуй! Головне, що ти памʼятаєш ці моменти! - Памʼять, а що таке памʼять? Як взагалі я памʼятаю це все..? - Друже, краще не думай, просто памʼятай! Я от памʼятаю все! І це так дивно. Уявляєш собі, я зʼявився тут 4,5 мільярдів років тому, я бачила все: зародження землі, динозаврів, давні цивілізації, війни і перемирʼя, народження і смерті, цунамі і вулкани, і повір мені, памʼятати все це так складно. Я маю вплив на дуже багато подій. Іноді я просто роблю вигляд, що нічого не памʼятаю, для того щоб не думати про зайве. - Я не памʼятаю так багато як ти, це напевно і справді дуже складно… 21:15, десь в Антлантичному океані Як же добре що саме там я була просто спокійним і лагідним океаном. Люди раділи, що я не була хмаринкою, або дощем. Вони казали: - Які красиві зорі і як добре що небо чисте! - Так капітане! Погода і справді вражає, навіть вітру немає! Вітер! Вітер теж цікавий персонаж! Може бути сильним і ні з чим не зрівняним, а може закутати наче в ніжну ковдру. Ми з ним часто комунікуємо, але ніколи не були близькими друзями. Це все так цікаво, наче якийсь транс. Я просто стою і чую воду, а вона просто стікає і стікає. Це як медитація! - Доню, скільки можна стояти в душі? Лягай спати! Тут мене покликала мама… І я наче прокинулась! Я відчувала себе набагато краще, вода просто як каталізатор, як губка забрала всю мою виснаженість і дала спокій… Я навіть не сказала «бувай». Завтра вранці я знову випʼю стакан води і знову ввечері піду приймати душ. А у води буде своя, нова історія. З однієї сторони все дуже циклічно, а з іншої кожен день ніби щось нове. Я вийшла із ванної кімнати, відкрила вікно і побачила яскраві зорі і маленький дощик, але зі мною вже ніхто не говорив, та я знала що вона мене чує! Я просто побажала їй гарного нового дня і лягла спати. Дуже важливо для існування в цьому житті іноді замислюватися про почуття води, вітру, сонця і землі. Важливо не шкодити нашій планеті, а спілкуватися з нею. Відчуй її, а вона буде відчувати тебе!