Перерва, що змінила все

Шкільна перерва завжди здавалась Віталіку зайвою. Всі кудись бігли. Хто за кавою, хто до друзів, а він просто сидів у кутку, з телефоном у руках. На екрані миготіли кольорові фігурки — Brawl Stars, єдина річ, яка справді допомагала йому забути про шум і порожнечу навколо. Він щойно перейшов у десятий клас і поки що відчував себе невидимим. Ніхто не дражнив, але й ніхто не помічав. І це мабуть було навіть легше. — «Ще трохи… ну давай..» — пробурмотів він сам до себе. — Ти граєш у Бравл? — раптом почулось поруч Віталік здригнувся. Біля нього стояла дівчина з рюкзаком на одному плечі, струнка, з чорним волоссям, яке м’яко спадало на плечі. Очі блискучі, з тим самим теплом, від якого хочеться усміхнутись у відповідь. Вона виглядала так, ніби завжди трохи поспішає, але все одно встигає помітити кожну дрібницю навколо. — Ага… трохи, — відповів він обережно. — Я теж граю! Хто в тебе улюблений персонаж? — Ем… мабуть, Вольт. — Класика, — усміхнулась вона. — Я обожнюю Спайка. Він такий милий, коли кидає ті колючки. Вона сіла поруч, навіть не питаючи дозволу. Це здивувало Віталіка — ніхто ще не робив так. — Я Саша, до речі. Новенька. — Я знаю, — ніяково відповів він. — Тебе сьогодні всі обговорювали. — О, то я вже популярна, — пожартувала вона. Дзвінок пролунав, але ніхто з них не поспішає вставати. — Хочеш, після уроків зіграємо вдвох? Я давно шукала когось нормального для дуо. — Та… можна. — Супер! Тоді після математики не тікаєш :)) Вона підморгнула й пішла, а він ще кілька секунд дивився їй услід, ніби намагаючись зрозуміти, що щойно сталося. Уперше за довгий час Віталік відчув щось дивне — наче навколо стало трохи світліше…