Незакінчена розмова, Частина 2, Глава 1

На місці злочину було холодно. Синьо-червоні мигалки відбивалися у мокрому асфальті, люди в формі ходили навколо машини, експерти щось фотографували. Софія натягнула рукавички. — Причина смерті? — Попередньо — постріл, — відповів експерт. — Але цікаве інше. Він кивнув у бік відкритого ноутбука на передньому сидінні. — Перед смертю він комусь надсилав файли. Паша підійшов ближче. На екрані світився недописаний лист. «Якщо зі мною щось станеться, шукайте» Далі текст обривався. Софія відчула, як поруч напружився Паша. — Що там? — спитала вона. — Нічого цікавого. Знову нічого. Вона вже починала ненавидіти це слово. — Ти дивний із того моменту, як почув його ім'я. — Софіє. — Ні, серйозно. Ти його знав? Паша мовчав кілька секунд. — Колись перетиналися. Софія вже хотіла щось відповісти, але Паша раптом присів біля машини й уважно глянув під сидіння. — Що там? Він мовчки дістав маленький шматок чорного пластику. — Кріплення від диктофона. — Думаєш, журналіст записував когось? — Думаю, він зустрічався з людиною, якій не довіряв. Тому й записував розмову. — Але диктофона немає. — Бо той, хто його забрав, знав, що шукати. Софія фиркнула. — І як ти взагалі це помічаєш? — У мене хобі. — Оу, і яке ж? — Рятувати чужі провальні розслідування. — І все? — І все. Брехня. Вона бачила це одразу. Але зараз було не місце. Біля машини стояв молодий патрульний і помітно нервував. Софія повільно підійшла до нього. — Добрий день, ви знайшли тіло? — Так. Він нервово тупав ногою як заєць. — Щось чи когось дивного не помічали? Хлопець підвів погляд та нервово ковтнув. — Там... був телефон. Але коли приїхали старші, його вже не було. — Хто забрав? — Я не знаю. Софія обернулася до Паші, він уже дивився на неї з іронією та деяким зацікавленням. Судячи з його поведінки, зрозумів те саме. Хтось прибрав докази ще до початку офіційного розслідування.