Крила

Чи вміє літати людина? Ну що за безглузде питання! Людина — це ж не пташина! Її крила хто бачив востанне? Ніхто! То є так, але крила думок, Невпинності крила, надії Ростуть, та складаються не із кісток, Не з пуху і навіть не з пір’я. Ці крила небачені, чарівні, Вони є і в мене, і в тебе. Думки твої линуть! Скажи, так чи ні? З народження так і до смерті. Але нікому про крила ті не кажи, Бо злії люди зламають Твоє юне крильце, і ти вже не злетиш До надії своеї й кохання. А якщо збережеш свої крила оці То лети, куди серденько тягне. Чи далеко злетиш? На землі зупинись, Tiй, де мати тебе сповивала. Де співала пісні про квітучі поля, Про вишневу твою батьківщину. Не покине тебе та чудова земля. Будеш любити її до загину. І у мене, ти знаєш, є свій край чарівний. Палко люблю його, як дитина, Землю ту знаєш ти, про яку я кажу Я кажу про свою Україну. Для мене вона- найрідніша, одна. I кращої мені не треба. Хай живе Україна, хай живуть і поля, I ліси, і міста, і села.