Світлі очі

-Ну і що я повинен сказати мамі?! Хлопчик з восьмого класу йшов додому і знав що сьогодні батьківські збори, а за те що він накоїв за два місяці в школі хлопчик знав, мати покарає його, але саме уявлення як само викликало в нього табун мурашок. Все-таки мама ставилася до оцінок дуже суворо, й отримати двійку означало підписати себе на смертельний приговір, а тут тепер ще й і поведінка.  Піднявшись у квартиру він відразу розпочав виконання всіх домашніх справ. Вимивання посуди, прибирання пилюки де тільки це можливо, миття полів, поливання вазонів й звісно домашня робота. Може якщо мама побачить квартиру в ідеальній чистоті вона помилує його? Без десяти вісім. Хлопчик знає що з хвилини на хвилину прийде мати з роботи, він боявся, боявся маминого гніву. Він ввімкнув світло і ліг в ліжко.  Може якщо мама побачить що він нібито спить вона не стане його карати? Принаймні сьогодні, а завтра з раненьку він побіжить в школу й в нього буде більше часу виправити ситуацію. Хлопчик лежав в ліжку і думав що все-таки сказати мамі якщо та не повірить йому, як раптом він чує як вхідні двері відкривають ключами. Було чути як двері відчинилися та з гуркотом зачинилися на замок.   -Ваня ти дома?  Мама промовила його ім’я з нотками злості в голосі й і за цього звертання в Вані перехопило дихання, але він не відкликнувся.  Він почув з коридору як мама знімає куртку та вішає в шафу, і чує кроки які наближаються до його кімнати. Мама так і не ввімкнула світло в коридорі. Кроки зупинилися прямо під його дверима й ті повільно та скрипучо відчинилися. Він лежав спиною до дверей тому нічого не бачив. Потім він почув як двері з таким же скрипом зачиняються. Так вона пішла! Все-таки мій план спрацював. Ваня збирався вже повернутися до дверей, але почув кроки які повільно підходили до його ліжка. Він зрозумів. Мама ще в кімнаті… Кроки все наближалися, а потім затихли коли підійшли до ліжка. Було чути її дихання, важке і злісне, від якого кров в жилах стигла.  -Ну і довго ти будеш вдавати що спиш? Голос матері ставав все напруженішим і злісним. Мама знає що він не спить… Вона відчуває його страх. Йому не врятуватися. Залишилося тільки одне… ТІКАТИ!  Він зірвався з ліжка і не встиг навіть побачити маму, відпихнув її силует і побіг до дверей з кімнати. Заді почувся грохіт, схоже туша мати повалилася на шафу, але це не мало хвилювало Ваню, його завданням було вижити. Він вибігав в коридор й хотів вже побігти в ванну, там був у дверях замок й можна було хоч би закритися там, але підбігши до ванни він жахнувся. Ручка разом з замком була видрана. Мати видрала її, але як!? Він би напевне що почув це. Рішення було бігти на кухню, але і там не пощастило двері які вели туди, були заставленні кухонним столом.  Як вона тільки встигла це все зробити!?  Він побіг до вхідних дверей, але й тут задалася невдача. Ключів від замка він ніде не зміг знайти. Виходу не було, він в пастці. З його кімнати почулися важкі кроки й коли він обернувся побачив пару світлих очей які дивилися на нього з темноти. Його мати, отримала від матері природи дивовижно світло голубі очі, які здавалися майже білими. Днем це ще було терпимо та не так страшно, але в ночі… Зараз на нього дивилися світлі очі які здавалося світилися в темноті. Їх і справді було видно з темноти. Вони наближалися й здавалися ще світлішими. Ваня притиснувся до вхідних дверей і намагався не дихати. Йому не вибратися живим…  Раптом двері відкриваються й хлопчина падає на спину, відкривши очі Ваня бачить шанс на рятування. У дверному отворі стояв батько!  - Ти чого лежиш тут?  -М-мама… Хлопчик намагався щось вимовити, але слова застрягли в горлі. Батько підвів очі й побачивши пару світлих очей миттєво збліднів.  - Ну синку ти звісно вибачай, але кожний сам за себе!  Батько вимовивши це зірвався з місця і побіг куди очі глядять. Вот він знову один. Не встиг Ваня щось зробити як холодна рука матері схопила його за виворіт і затягла його назад до темної квартири. Прижавши хлопчика до стіни, пара світлих очей впритиск дивилися на нього. -Твоя поведінка жахливо в школі просто жахлива! Невидима рука відтягнула його від стіни й знову вдарила об стіну.  -Твої оцінки майже самі низькі в класі. Знову невидима рука вдарила його об стіну. Все, йому не врятуватися. Він більше не побачить світло сонця, не почує сміх свого друга з яким він веселився в школі на уроках, не відчує запах остиглої піци в столовій. Життя виявилося таке коротке. По щоках почали литися сльози, а на нього так само дивилася пара світлих очей. Знову невидима рука вдарила його об стіну, й раптом він зачепився головою об вимикач світла. В голові зародилася ідея та шанс на рятування. Він вдарив рукою по вимикачу й коридор залився світлом. Таке різке світло заставило хлопчину зажмуритися, коли очі привикли до світла він побачив вже не світлі очі які намагалися його вбити своїм поглядом, а свою маму яка хоч і дивилася на нього злісно, але вже було не так страшно. Мама хмуриться Іза того що зрозуміла що в сина пропав страх. Вона зрозуміла що сьогодні вона програла цю битву, але настане час і вона повернеться. Мама відпускає сина і йде в сторону кухні. Доходячи до кухні мати вимовляє -Місяць без комп’ютера! Ваня переводе дихання й дякує богу що мати забрала комп’ютер замість його життя. Він переводе погляд в сторону кухні та бачить що кухонний стіл стоїть на місці, проходить до ванної й бачить що ручка на місці. Дивина та й годі, але зараз його це мало хвилювало. Ваня включив нічник аби не залишатися в повній темноті й ліг на ліжко. В думках в нього залишилися ці самі світлі очі які ніби то знову дивляться на нього з темноти.