Часть 1

Глава 1 Приїзд у «Гоґвортс» Привіт, мене звати Грейсі Тенор, мені 13 років. Раніше я навчалася в «Дурмстранзі»… Так, саме там. Мама наполягала, щоб я вступила до цієї школи, але зовсім скоро я перейду до іншої. У мене різні очі — це гетерохромія, вона в мене з народження. А ще я легілімент — вмію читати думки та бачити спогади… Але про це згодом. Маю довге, пряме шатенове волосся. Цей ранок був незвичайним. Я прокинулася, поснідала — здавалося б, нічого особливого, але вже за годину мені потрібно було вирушати потягом до нової школи. Я так довго цього чекала! Все літо я обмінювалася листами з директором школи Альбусом Дамблдором. Я дуже хотіла потрапити до «Гоґвортсу», знайти нових друзів. Їх у мене було небагато — всього один найкращий друг і подруга. З ними я вас ще познайомлю. Ось я вже стою перед потягом і думаю: як усе буде? Чи знайду я друзів? Чи сподобаюсь викладачам? На який факультет потраплю? Попрощавшись із батьками, я сіла у потяг. Пройшла багато вагонів у пошуках вільного місця, і коли надії вже не залишалося, нарешті натрапила на зовсім порожній купе. Зручно розмістившись, я почула стукіт у двері. На порозі стояла дівчинка років одинадцяти-тринадцяти, невисока, з рудим, трохи розпатланим волоссям. — Привіт, можна до тебе? — запитала вона. — Так, звичайно, сідай. — До мене прийдуть друзі. Ти не проти? — Звичайно, ні. Я тільки за нові знайомства. — До речі, я Герміона Ґрейнджер. — Грейсі Тенор, приємно познайомитися. Невдовзі знову постукали. Я побачила перед собою двох худорлявих хлопців. Вони привіталися й сіли навпроти. — Я Грейсі Тенор. А як вас звати? — Гаррі Поттер, — відповів брюнет в окулярах. — А тебе? — звернулася я до рудого хлопця. — Рон… Рон Візлі. А ти, напевно, новенька? Що у тебе з очима? — Так, я новенька, перевелася з «Дурмстрангу». У мене гетерохромія, вона з народження. Усі здивовано перезирнулися. Цікаво, що саме їх вразило? — Скоро будемо в «Гоґвортсі», нам треба переодягнутися, — сказала моя нова подруга. Як тільки ми вийшли з потяга, нас зустрів велетень Геґрід і повів до човнів. Пливучи по озеру, я розглядала замок. Він був такий величний і неймовірно красивий! Мені не терпілося зайти всередину.