Часть 5

Глава 5 Усе повторюється Після закінчення уроків ми, як завжди, поверталися до гуртожитку. Але, помітивши, що ніхто не заходить усередину, я запитала у Джіні Візлі, моєї сусідки по кімнаті: — Що сталося? — Гладка леді зникла… — По її обличчю було видно, що вона також нічого не розуміє. — Дивіться, директор іде, — сказав її брат Рон. — Що сталося? — лагідно промовив директор до Гладкої пані. — Я його бачила… Він страшний, у його очах стільки люті… — Її голос тремтів, ніхто нічого не розумів. — Кого ви бачили? — Вбивцю… Сіріуса Блека… Директор звернувся до картин: — Обшукайте весь замок. Філч, закрий ворота. Старости, відведіть усіх учнів до Великої зали. Усім усе зрозуміло? — суворо, але стурбовано сказав він. Я підійшла до Гаррі й запитала: — Усе добре? — ніжно і лагідно промовила я. — Як ти думаєш, він прийшов по мене? — Схоже, Гаррі турбувало тільки це питання. — Не знаю. Пам’ятаєш, я ходила і питала всіх, що вони знають про Сіріуса? — Так. Що, тобі хтось сказав про нього те, чого не знаємо ми? — Не зовсім… Але пам’ятаєш, колись давно була гроза, і всі ці події — гроза, злива, вітер, втеча з Азкабану… Це сталося тоді, коли Волдеморт готував напад, сам знаєш. А ще… ти знав, що Белатриса — родичка Блека? А вона теж утекла. — Дякую. Ми обов’язково поговоримо про це з Герміоною та Роном. Ми тебе покличемо. — Він підморгнув і пішов. Тієї ночі я не помітила, як Герміона, Гаррі й Рон лягли спати біля мене. Коли я це зрозуміла, то розбудила друзів, щоб обговорити події. Ми розмовляли, і раптом із тіні вийшов директор. Він, напевно, чув усю нашу розмову — багато чого, що йому знати не варто. На той момент нас найбільше турбувало, щоб нас не виключили зі школи. Директор повільно підійшов до нас і сказав: — Ви дуже хоробрі, але не забувайте, що ви ще досі діти… Ми зовсім не зважали на ці слова. Рано-вранці ми не знали, що робити. Диментори стали зовсім неуважні. Що ж буде? Гаррі розповів нам, що професор Люпин навчив його патронуса (якого я ще на першому курсі в Дурмстрензі вивчила). — Круто, Гаррі! А який у тебе звір? — Олень! — із захватом промовив Гаррі. — А у тебе? — запитав Рон, звертаючись до мене. — Заєць. Дивовижне, кмітливе і загадкове створіння. Але раніше була лань. — Що плануємо робити? — з цікавістю запитала Герміона. — У мене є ідея. У мене є найкращий друг і подруга, вони можуть розповісти щось цікаве. — Але ж пошту перевіряють, — сказав Рон. — А ми зв’яжемося з ними через камін. — Коли? — швидко запитав Гаррі. — Коли отримаємо відповідь на листа. — І весь цей час ми нічого не робитимемо? — Гаррі, а ти можеш запропонувати щось інше? — різко відповіла Герміона. — Гаразд… — невпевнено сказав він.