без назви.

04.05.22 І раптово почуєш у тиші нічній виття, (Хоч до дикого звіру доїхати треба ще) По дорозі, що з міста до лісу тебе приведе. А той вий — каяття, майже звіра (читай як мене). Я хотів би втекти, але я людина, на щастя (нажаль...), Я тягар цей при собі триматиму аж до кінця... Глузду, принаймі — він, відчуваю, настане швидше ніж фініш життя. Слухай, тримайся подалі, бо ще довго поруч зі мной, Будеш чути волання, скиглення, ранений плач. А мене не посадиш у клітку, як звіра з лісів, І по правилах гри — хтось із нас буде лютий палач. Звірів люблять вбивати, Тож вони можуть першими — бач! Тож тримайся десь осторонь, Будь як самий звичайний глядач