Єпилог

І серед усіх цих рядків у зошиті часто з’являлось одне ім’я. Не тому, що я хотіла когось виділити, а тому, що деякі люди залишаються з нами надовше, ніж самі це усвідомлюють. Вона не просто пояснювала складні теми й формули — вона вчила не боятися помилятися. Її уроки з хімії були схожі на маленькі кроки вперед, де кожен мав право йти у своєму темпі. Мені здавалося важливим записати це, щоб не забути: доброта теж може бути силою. Спокійною, уважною, без гучних слів. Вона вірила, навіть коли я сама в собі сумнівалась. І, можливо, саме завдяки цьому я почала інакше дивитися на себе — не як на когось, хто відстає, а як на того, хто просто росте по-своєму. Цей зошит зберіг не лише мої страхи, а й вдячність. За підтримку, за терпіння, за віру. За те, що іноді одна людина може змінити більше, ніж цілий світ. І коли я перегортаю ці сторінки, розумію: не всі важливі уроки вимірюються оцінками.