Часть 3 "Безмовна надія"

Ранок. Маріанна прокинулася рано, як завжди, ще до того, як промені сонця почали проникати через щілини у вікні. Але сьогодні все було іншим. Сонце, немов м'яке золото, просочувалося крізь тонкі штори і лагідно золотило стару підлогу кімнати. Діти ще спали, кімната була тиха, лише чути було повільне посапування з різних боків. Але Маріанна вже лежала, широко розплющивши очі, немов заснувши на мить у своєму власному світі, де було місце лише для думок. Її серце билося швидше, ніж зазвичай. Сьогодні — особливий день. День, що міг перевернути її життя на всі сто вісімдесят градусів. На стіні, над дверима, висів круглий старий годинник. Його стрілки показували 6:20, і кожні кілька секунд нервово цокали, мов натякаючи: "Ти готова? Готова змінити все?" Маріанна лежала в своїй теплій, трохи за вузькій кроваті, прислухаючись до цього ритму, що вже здавався їй трохи занадто інтимним, занадто нагальним. Вона відчувала, як її серце стискається. Всі ці думки про її шанс. І якщо цього разу вона помилиться? Що, як цей шанс буде останнім? Чи готова вона ризикнути всім? –«Може, це мій єдиний шанс… Єдиний. І якщо я не використаю його сьогодні, може, більше ніколи не буде іншого. Я мушу. Мушу бути сильною, навіть якщо все тіло тремтить. Навіть якщо страшно до сліз.» Погляд знову повернувся до годинника — 6:40. Легкий запах кави повільно просочувався через щілини у дверях. Чути було бубоніння голосів. Виховательки, певно, пили каву та обговорювали очікуваний приїзд дворян. Маріанна обережно дістала з-під подушки зім’ятий аркуш — те саме, що дала їй Інес, текст, який мала повторити перед родиною Реверів. – «...Добре мені й тут, я не хочу під вашу опіку…»— промовила подумки. — «Маячня…» Маріанна відчувала, як ці слова не лягали на її губи. Вони здавались її тягарем. Вона відкладала аркуш назад і дозволила собі затримати дихання на кілька секунд. О сьомій годині старий годинник дзеленькнув. Діти почали повільно прокидатися, хтось потягнувся, інші вже злазили зі своїх ярусних ліжок. Маріанна вдягнула своє просте плаття і рушила до їдальні. Повітря було свіже, весняне, крізь вікна доносилось щебетання пташок. Сонце лагідно торкалося підвіконь, і навіть на старих дерев'яних підлогах було видно, як все оживало. Сніданок. У столовій пахло яєчнею і вчорашнім хлібом. Після скромного сніданку Емма встала. Її фарбоване волосся було акуратно заколоте, а чорні очі — як завжди — холодні й проникливі. — Діти. Сьогодні до нас мають приїхати дуже впливові дворяни. — її голос був сухим. — Тому сьогодні — генеральне прибирання. Вони мають приїхати о 17:00. Ви всі маєте встигнути до того часу. А ті, кого можуть забрати — мають привести себе до ладу. Поділіться на групи. — закінчила Емма та пішла до свого кабінету. Кімната на мить завмерла, а потім діти швидко поділилися на п’ять груп. Маріанна приєдналася до тієї, що відповідала за кухню. Там вона мила посуд, і думки знову й знову повертались до плану, її намагання вирватися з цієї пастки. Її пальці тремтіли, коли вона вмивала старі чашки, але вона все одно тримала себе в руках. Вона не могла дозволити собі поразку.Раптом її штовхнули. Вона ледь не впала у тазик із брудною водою. — Сьогодні приїжджають заможні люди… — зловтішно мовив один з хлопців. — Тебе точно не виберуть, якою б гарненькою ти з себе не корчила, — додав інший. — Хіба що на посудомийку, — додала дівчина з лукавою усмішкою. Вони облили її брудною водою з-під посуду. — Ха-ха, так ти виглядаєш краще! — розсміялись і пішли. Маріанна стиснула зуби. Її долоні тремтіли, але вона проігнорувала цей напад і продовжила свою працю, ніби нічого не сталося. Але серце важчало з кожною хвилиною. Вона могла тільки притискати губи, аби не виголосити їм всі ті слова, які зазвичай збиралися на її язиці. Надворі була спека, як на весну. Пахло молодою травою і свіжоземлею. Пташки щебетали, в повітрі гули комахи. А діти працювали. Вимивали все до блиску. Одні мили посуд, інші протирали його до блиску. Хтось ганяв павуків у кутках, витирали пилюку з меблів, чистили старий диван, клали книги на полиці, навіть мили підлогу на колінах. Інші пололи клумбу, замітали ґанок. Все — заради приїзду двох людей. Нарешті настав обід. Годинник пробив 13:00. На обід виховательки купили їжу, бо кухня ще не була придатною для готування. Подали теплі гречані котлети з картопляним пюре, огірки з сіллю, кусень білого хліба і компот з яблук. Їжа була доволі смачна, ароматна, і після всього прибирання діти накинулися на неї, мов голодні вовченята. Після обіду молодші пішли спати, старші — далі працювати. Тепер — складали все назад: сушене посуддя, ковдри, картини на стіни, хтось складав вибиті килими, інші вішали чисту білизну на вішалки. Будинок після прибирання виглядав майже казково. Двоповерховий, із сірим фасадом і дерев’яними віконницями. Всередині, на першому поверсі — камін, великий килим, стіл, диван, вазони. Кухня в зелених відтінках і кабінет Емми під сходами, а напроти маленька бібліотека. На другому поверсі — спальні з двоярусними й навіть триярусними ліжками, вузькі коридори, кімнати з маленькими вікнами. Чердак — для старших. Там жили по двоє-троє. Окрема вбиральня — на чердаку, інша — на другому поверсі, а третя в дворі, але працювала лише влітку. Навколо — зелений двір. Дерев’яний паркан давно прогнив і подекуди розсипався. Клумба біля входу цвіла фіалками й нарцисами. Кам’яна доріжка заросла травою, але все ж вела до ґанку, де розташувалась крісло-гойдалка. У дворі — гойдалки, старі іграшки, кілька покривал на траві. На задньому дворі — город і дикі кущі з ягодами. За ними — занедбана ділянка, яка вже вела у ліс. 16:37. Маріанна, закінчивши роботу, вирушила до свого таємного місця — під дубом. Там, серед тіні, вона переглядала свій план. Потім лягла на траву, вдивлялась у листя над головою. –«Я мушу виглядати гідно. Якщо що — дістану свою схованку. Я добре підготувалась…» Раптом її перервав галас. То були дитячі вигуки: — Приїхали! Вони тут! Маріанна підскочила й побігла до будинку, щоби привести себе в порядок.