Глава 4 Пробудження стихій

День у новому світі був дивний: сонце не рухалося, наче час зупинився. Друзі продиралися крізь ліс із дерев, що шепотіли щось нерозбірливе. П’ятеро обраних і Шева йшли мовчки, відчуваючи напругу — кожен з них розумів: попереду випробування. Кріс йшла першою. Вітер кружляв довкола неї, наче визнавав свою господиню. Вона могла зупинити стрілу ще до того, як та торкнеться тіла. Її дотик був легкий — але сила, що жила всередині, могла стати бурею. Ілля не відходив далеко — його погляд, впевнений і вірний, завжди ловив її, коли вона на мить втрачала рівновагу. — «Ти стала іншою,» — прошепотів він, коли вони на хвильку зупинились. — «Ти теж,» — посміхнулась Кріс. Він торкнувся її руки. Його дотик був теплим. А коли вона наблизилася — у неї закалатало серце. Ілля схилився ближче, й вони обережно… майже поцілувались, та їх перебила Мар’яна: — «Нам сюди.» Вони вийшли на галявину, посеред якої стояв кам’яний моноліт із сяючими символами. — «Це Арена Стихій. Тільки обрані зможуть пройти далі. А кожен — повинен знайти себе,» — промовила Сіма, переглядаючи сторінки зошита. Світ навколо раптом розділився — кожного з них охопило сяйво. --- Мар’яна опинилася одна. Навколо — тиша. Та раптом перед нею з’явилися двійники, що почали дратувати її, шепотіти образи. Вона спочатку мовчала. Потім стиснула кулаки. А потім… земля під ногами здригнулася. Вона підняла руки — і каміння послухалось. Її сила — земля. Така ж тиха і могутня, як вона сама. І якщо її вивести — гаплик. --- Аня бачила навколо спогади. Інші б злякались. Вона — уважно вслухалась. У центрі з’явилося джерело — світле, чисте. Вона ступила в нього, і з її рук засвітилася вода. Її сила — вода, гнучка й розумна. Як і вона. --- Сіма стояла в темряві. Але темрява не лякала її. З неї вона витягла іскорки — спогади, події, правду. І коли вдарила нога об землю — з’явилося полум’я. Не гаряче — а світле, як світанок. Сіма — носій вогню, серйозна і палаюча водночас. --- Усі повернулися одночасно — в центр галявини. В їхніх очах сяяли стихії. А над ними — символ п’яти: повітря, вода, земля, вогонь… і ще один — таємний. Кріс обернулась до Шеви. — «Ти бачив?..» Він мовчки кивнув. Але в його погляді було щось більше. Він знав щось, чого не знали інші. Та мовчав. — Коли всі зібралися, Аня спитала: — «А Ілля? У нього не було бачення…» Кріс подивилась на нього. Він не відповів, тільки стисло усміхнувся. Потім схопив Кріс за руку і мовив: — «Не потрібна мені сила, якщо не зможу захистити тебе.» Її щоки почервоніли, а серце забилось швидше. — Вони рушили далі — вперед, до Храму Тіней. Попереду — пастки, вороги, таємниці. Але тепер вони — не просто друзі. Вони — стихії, що стали одним цілим