Глава 10 Вогонь і тіні

Мар’яна стояла поруч із Шевою, тримаючи його за руку. Вона відчувала, як її любов і підтримка починають проникати в його серце, зцілюючи рани, які з’явились після темних змін. Її сила світла повільно відштовхувала тінь, що намагалася поглинути його. — Шево, я з тобою, — тихо сказала вона. — Ми впораємось, разом. Він тремтів, але вже не через злість — а через боротьбу. Її слова і присутність ламали стіну, яку він зводив у собі роками. Він не був сам. І більше не хотів бути. В той час, далеко від них, Кріс намагалася дотягнутися до Іллі, який відсторонювався з кожним днем. Його сила, що раніше була світлою і захисною, тепер росла в хаосі і агресії. Ілля не хотів слухати, він відштовхував Кріс, боячись контролю. — Ілля, будь ласка, не відштовхуй мене! Я тут, щоб допомогти, — плакала Кріс. Але він був загублений у власних страхах і сумнівах. Його погляд став холодним, а руки — напруженими. — Ти нічого не розумієш, — тихо промовив він. — Ця сила... вона мене поглинає. Я не можу її контролювати. Кріс відчувала, як розбивається її серце. Вона знала, що лише любов і терпіння допоможуть йому повернутися. — Тоді я буду з тобою, навіть якщо ти цього не хочеш. Ми знайдемо вихід разом. Вона підняла руку і легенько доторкнулась до його плеча, посилаючи тепло і спокій. Ілля зітхнув, і хоч ще не відкрився, маленька іскра надії засвітилась у його очах. Ілля відступив на кілька кроків назад. Його очі на мить спалахнули синьо-зеленим сяйвом, але тепер у тому сяйві було щось темне, щось інше. Він опустив погляд, стиснув кулаки. — Чому ти просто не даси мені бути таким, як я є?! — крикнув він. — Може, ця сила — єдине, що справді моє! — Ні, — Кріс зробила крок уперед. — Це не сила. Це — тінь. Вона тебе спотворює. І я не дозволю їй тебе забрати. Ілля змахнув рукою — ніби відкидаючи її слова. Земля під ногами легенько затремтіла. Щось у ньому проривалося назовні, щось незнайоме, некероване. — Я не хочу, щоб ти мене рятувала! — його голос зірвався. — Я не хочу, щоб ти мене шкодувала! Кріс відчула, як всередині стискається щось болюче. Вперше він говорив не як Ілля, її вірний і теплий хлопець. Це була інша версія його — ранима, налякана, втомлена від боротьби. — Я тебе не шкодую, Ілле... Я тебе люблю, — її голос став м’яким, майже пошепки. — І саме тому я залишусь біля тебе, навіть якщо ти злий, навіть якщо в тобі темрява. Я залишусь — бо ти мені не чужий. Ти мій. Ілля мовчав. Лише його дихання було важким, очі — наповненими боротьбою. Десь збоку з’явилася Аня. Вона обережно поклала руку Кріс на плече. — Він має пройти це сам, — тихо сказала вона. — Але він мусить знати, що ти поруч. Не тисни... просто будь. Кріс кивнула, хоч серце розривалося. Вона зробила крок назад, залишаючи йому простір. Але очей не відводила — її погляд був як промінь світла, що не згасає навіть у найтемнішу ніч. А в цей самий час Мар’яна і Шева вже стояли на порозі нового випробування — вони обоє відчували, що те, що вони перемогли разом, було лише першим кроком. Темрява не відступала повністю, і попереду на них чекало ще дещо... Ніч поступово опускалась на землю, забарвлюючи небо в фіолетово-сірі кольори. Повітря наповнилось тишею, яка наче натягнута струна — ось-ось лусне. Кріс сиділа біля вогнища, трохи осторонь від усіх. Її думки були з Іллею. Він не повернувся. Після їхньої розмови він зник у темряві лісу, мов тінь. Але вона знала — він бореться. І знала, що він почує її серце навіть серед хаосу. — Я чекатиму, — прошепотіла вона в порожнечу. У цей момент у гіллі поруч щось зашелестіло. Це була Настя. Вона сіла поруч, не кажучи ні слова. Просто була поруч — як знак, що Кріс не одна. Тим часом Шева мовчки тримав Мар’яну за руку. Його очі були спокійнішими, ніж раніше. Він вперше за багато днів усміхнувся — слабо, але щиро. — Дякую, — прошепотів він. — Ти повернула мене. Мар’яна лише кивнула і міцніше стиснула його руку. Усім їм належало пройти ще багато випробувань, але цього вечора... вони дізналися головне: справжня сила — не в магії, не у вибухах і блискавках, а в любові, в терпінні, у вірності.І навіть якщо хтось із них тимчасово зникає у тінях — інші завжди чекають у світлі