Глава 19 Палаючий рубіж

Небо заволоклося темними хмарами, блискавки різали повітря, немов розрізаючи саму сутність світу. Ворог наступав, мов жахлива тінь, несучи холод і страх. — Тримайтеся разом! — голос Іллі лунав впевнено, хоч у очах виблискувала напруга. Його меч світився зеленим полум’ям, готовий до битви. Відчувала, як у мені пульсує нова сила — гаряча, як серце, що не здається. Це було моє світло і моя зброя одночасно. — Час діяти, — подумала я. Ворог кинувся в атаку. Кожен наш рух був боротьбою не лише із зовнішнім ворогом, а й із внутрішніми страхами і сумнівами. Мар’яна, вільна від ланцюгів світла, що її тримали, вибухнула енергією, що світилася, мов блискавка. — Я з вами! — її крик додав сил усім нам. Ілля зустрівся поглядом з темним Шевою. Напруга між ними вирувала, наче буря. — Час робити вибір, — прорік Шева. — Ти або зі мною, або проти мене. — Я обираю світло, — твердо відповів Ілля, і меч засвітився яскравішим світлом. Бій розгорівся з шаленою силою. Кожен удар — це як вибух, що рве навколишній світ. Але у моєму серці горіло світло, яке ніхто не міг погасити. — Кріс! — закликав Ілля. — Тримайся! І саме в ту мить, коли темрява здавалася безмежною, я відчула, що наша спільна сила може змінити хід подій.--- Я відчула, як моє тіло наповнюється світлом — воно лилося зсередини, з кожного спогаду, з кожного моменту, коли ми тримались разом. Це було не просто магія — це була любов, віра й надія, що тримали нас на ногах. — Я з тобою, Ілле! — крикнула я, і з моїх рук вирвалося променисте полум’я, яке розсікло темряву перед нами. Темний Шева зиркнув на мене. Його очі, колись сповнені тепла, тепер світилися холодною рішучістю. — Це не твоя битва, Кріс, — прошипів він. — Коли вона стосується моїх друзів — це завжди моя битва, — відповіла я, і наша енергія зіткнулася в повітрі, утворивши блискавичний спалах. Мар’яна наблизилася до Шеви, сльози на очах, але голос твердий: — Це не ти. Те, що зараз перед нами — лише оболонка. Я знаю, ти всередині ще борешся! На мить він здригнувся. Його рука тремтіла, а тінь за спиною хитнулась. — Мовчи... — прохрипів він, але в голосі лунала тріщина. Аня, Сіма й Настя з'явилися поруч, плечем до плеча. Їхні сили з'єдналися в єдиний промінь — хвилю світла, що розірвала темряву довкола. Ми більше не були просто підлітками. Ми були воїнами світла. — Шево! Обирай! — крикнула Мар’яна, витягуючи до нього руку. І тоді... ...він відступив. Або, радше, та темна сутність, що ним керувала, стиснулась, закричала і... зникла. Шева впав навколішки, вдихаючи важко, ніби вирвався з глибокої безодні. Мар’яна підбігла до нього й обійняла. — Я знала, що ти повернешся. А небо, що ще мить тому кипіло бурею, раптом розірвалося світлом. Блискавки зникли. І над нами знову засіяли зорі. Але ми знали — це ще не кінець. Це лише новий рубіж.