Глава 18 Пробудження бурі

Ранок після того, як Ілля і я зізнались одне одному в почуттях, був тихим, майже ідилічним. Але тиша перед бурею завжди найнебезпечніша. Поки ми з Мар’яною, Сімою, Анею і Настею обговорювали план дій, раптом повітря напружилось, ніби саме світло навколо нас почало згасати. — Ви це відчули? — спитала Аня, дивлячись у небо. Ілля знизав плечима, але його очі — ті самі зелені — миттєво звузилися. — Це сигнал. Ті, хто стоїть за Шевою, не збираються здаватися. Вони готують щось масштабне. У цей момент земля здригнулася під ногами, і ми почули далекі, але гучні крики. — Починається, — прошепотіла Мар’яна, стискаючи кулаки. — Нам треба бути готовими. І разом ми переможемо. Я відчула, як у грудях розливається тепло і сила. Те саме, що прокинулося минулої ночі. Цього разу я не боялась.Земля знову здригнулася, і на обрії з’явилися темні силуети — натовп ворогів, які наближалися, як тіньова хвиля. — Вони йдуть, — прошепотів Ілля, готуючись до бою. — Ми не можемо дозволити їм пройти. Я відчула, як сила всередині мене пульсує, ніби закликала до дії. — Тоді вперед, — сказала я твердо. — Ми захистимо тих, кого любимо. Разом. Друзі кинулися в бій, а я зробила крок уперед, готова зустріти свою долю.--- Вогняне небо поступово темніло, і з кожним ударом серця я відчувала, як усередині мене росте і гуде нова сила. Не лише магія — а щось глибше, що зв’язує мене з Іллею, з друзями, з усім світом. Ілля стояв поруч, його обличчя було зосередженим, а в очах горіла рішучість. Але я помічала й тінь сумніву, що ховалася глибоко в ньому. — Кріс, — прошепотів він, — я боюся, що не зможу тебе захистити. Ця сила, що прийшла до нас — і благословення, і прокляття. Я стиснула його руку. — Ми не мусимо бути ідеальними. Ми просто мусимо бути разом. І боротися за світло, навіть якщо воно тьмяне. Над нашими головами гриміла буря, але в цю мить я знала: найстрашніша битва — не та, що зовні. А та, що всередині. І поки вороги наближалися, я зробила глибокий вдих і прошепотіла: — Я готова. ---Поряд з нами Мар’яна стояла, стискаючи руки у кулаки. Її погляд був сповнений рішучості, але я бачила, як глибоко вона хвилюється. — Я боюсь, — зізналася вона тихо Насті. — Боюся, що знову не зможу захистити тих, кого люблю. Настя взяла її за руку: — Ти вже пройшла через більше, ніж будь-хто з нас. Твоя сила — не лише в магії, а в серці. І ти не одна. Аня, завжди спокійна, готувала зброю, але іноді її погляд затримувався на Іллі, ніби вона намагалась розгадати його таємницю. — Він змінився, — прошепотіла вона мені, — але не в гірший бік. Просто… став іншим. Сіма стояла трохи осторонь, зосереджено дивлячись у темряву. Вона була мовчазною, але її серце билося разом із нами. — Ми всі змінимося після цієї ночі, — сказала вона, — але важливо, що залишимося разом. Навколо нас збиралась сила, що була більше ніж магія чи зброя — це була віра один в одного.--- Повітря навколо наповнилося напругою, але разом із тим з’явилось відчуття єдності. Ми стояли пліч-о-пліч — не просто команда, а сім’я, готова боротися до останнього. Ілля підняв руку, і всі затихли. — Друзі, — сказав він, — цей бій не лише про силу. Він про нас. Про те, що ми віримо в світло, навіть коли воно ховається за тінями. Ми не одні. Ми — разом. Я відчула, як його слова пробуджують мене, додають сили. — І що б не сталося, — додала я, — ми не відступимо. Ми будемо світлом один для одного. Мар’яна кивнула. — І навіть якщо темрява спробує нас поглинути, ми разом вистоїмо. Ми об’єднали наші руки в коло, відчуваючи, як тепер між нами не лише дружба, а й незламна сила. — Разом! — пролунав наш крик. І з цього крику почалась наша битва. Битва не лише за життя, а за наші душі, за наше майбутнє.