Частина друга. «Дарма я відкладав свою смерть, однаково на балконі помру»

!Дисклеймер! Через довгі роки, в які я нікому не показувала цю роботу, я вирішила її опублікувати, і навіть написати другу частину. Ці дві частини є незалежними одна від одної, їх можна читати окремо, або взагалі не читати одну з частин, саме тому коли ще не була опублікована «Дарма я відкладав свою смерть, однаково на балконі помру», на «Його останньому повідомленні» стояв статус «закінчено». Ну що ж, я пішла писати, а вам гарного читання! Цьомки!!~ –·–·–·–·– Незадовго після похоронів Хо, Хан почав ходити до психолога. Йому це не сильно допомагало, але все ж він ходив, періодично кидав курити, і знову сідав на цигарки, з кожним разом все сильніші. До своїх 20-ти років він вже був залежним від нелегальних речовин і алкоголю. Хлопець ходив у різні клуби і бари, розважався з дівчатами і хлопцями, але у кожному розглядав риси Мінхо: то у темне волосся вдивляється, то котячу шерсть на одязі поглядом сверлить. Нескінченні шрами на тілі, від спроб покінчити з життям давали про себе знати. В один літній день, що вже сходив під вечір, коли були сильні магнітні бурі, жара просто кидала з ніг. Шрами і розтяжки під оверсайз одягом Хана боліли і нили. Саме зараз, на думку юнака спало, що потрібно знову причинити собі болі. Гостре сріблясте лезо торкнулося білосніжної шкіри Джісона, кілька капель темно-бордової крові бризнули на сріблясту гладінь ножа. Юнак ще кілька хвилин розглядав ледь закривавлений ніж, перекидаючи свій погляд то на ніж, то на подряпину, то на захід сонця, в цей раз вже на його останній захід сонця. Сьогодні він мав намір точно закінчити своє існування, але для початку — подякувати. Подякувати своєму покійному другу, за такий неймовірний захід сонця. Ближче до горизонту небо було блакитним і переливалося то в фіолетовий, то в синій кольори, а трохи вище розкинулись теплі жовті та помаранчеві відтінки, разом із червоними і рожевими. Карі очі пустили сльозу, яка виблискувала на розжареному сонці, пекельного червоного кольору, яке розкинулося на полі серед фіолетових барв неба і білих квіток вишні. Ніж зайшов далі у вену, розсікаючи м'які тканини м'язів, спричиняючи невимовного болю брюнету, ніж просік усю його руку, а потім вийшов із руки і увійшов у груди, розрізаючи шкіру, м'язи, органи і пронизуючи серце. Кров тонкою цівкою стекла по руків'ї ножа і темною плямою розтікалась по дерев'яній підлозі балкону, на яку в кінець вже, без дихання упав Джісон. По щоці пробігла капелька поту, а в грудях перестало щось битися. На тому самому балконі він мав померти чотири роки тому, але трохи відклав свою смерть, на сьогодні.