Пролог

Шарлоті Сандерс знову не спиться. На новому місці завжди важко засинати, і вона це розуміла. Не одна вона єдина така у світі, хто переїхав і не може з цим змиритися. Просто попала у ті самі 14%.  Ні новий будинок, ні її нова мила кімнатка взагалі їй не симпатизували. Батьки вибирали за неї дизайн ніби їй було п'ять, а не дванадцять, так і вірять що їхня маленька принцеса ще не готова рости. Шарлота зітхнула і вимкнула ліхтар під покривалом, старий журнал взагалі не допомагав проти нудьги. Стало душно і вона вилізла з-під покривала, щоб відчинити трохи вікно. Вже було темно, заставивши її засумніватися чи дійсно вона ще не спала. Накрутивши біляве волосся на палець вона розглядувала ліс на якій вже їй вже точно було нудотно дивитися. Вона тут не так давно, а цей вид з вікна їй вже набрид, не для міського дівчиська це все. “Чому би не пройтися?”, подумала вона. Тому через десять хвилин, вона вже тихо пройшла повз двері спальні батьків і спустилася вниз. На вулиці було прохолодно, він такого перепаду температури вона затремтіла. Ну то й що якщо вона захворіє? Все одно ніхто не турбується про неї й про її думку. Дівчина обурливо нахмурилася і пішла до старої гойдалки у дворі. Гойдалка заскрипіла і Шарлота, стиснувши зуби глянула вверх. Не побачивши сонне обличчя своєї мами або тата у вікні, вона сіла на гойдалку і почала повільно гойдатися. Вона не знала скільки там просиділа, мабуть, всі думки були забиті переїздом. Її спокій закінчився тоді, коли вона почула звук в кущах. Вона встала з гойдалки та в прискореному темпі одразу направилася до дверей будинку. Зʼявилося відчуття важкого погляду на собі. Почувши тихе наспівування, вона зупинилася і зрозумівши, що це була колискова, вона впевнилася в тому, що їй це просто сниться. Шарлота заспокоїлася, отже їй таки вдалося заснути та це просто цікавий сон. Вона повернула голову на звук і в її очах відбився силует великої постаті з вовчою головою.