Бабушка всё видит

Бабушка ждала её с утра. Пиріжки на столе остыли, компот стал чуть тёплым. Время — уже девять, а Сони всё нет. Телефон — без ответа. — Де вона ходить? — пробормотала баба Катя, глядя в окно. — Ходить, як не знати хто. Ще вчора дівчина була, а тепер що?.. Когда Соня всё же вернулась, шагала осторожно, как будто каждый шаг давался болью. В футболке, явно не своей. Волосы спутаны, на шее — еле заметные красноватые следы. Бабушка стояла у двери с веником. — Соня. Сюди. Соня остановилась. — Баб, привет… — Не “баб”. Ти мені скажи, де ночувала? — Я… у Даши. — Та шо ти брешеш, дитя. У Даші? То чого в футболці на два розміри більше і з запахом бензину? Соня покраснела. — Я просто… мы катались. Засиделись. — Ага. Засиділись. На тобі слід від засідання. Она посмотрела на шею. Покраснела ещё сильнее. Бабушка поставила руки в бока. — Соня. Скажи мені чесно: це оцей самурайчик? — Баб… — Ну, слава Богу, хоч не з тим Данчиком. Той мені ніколи не подобався. М’якенький. А цей — хоч видно, що чоловік. Але скажи мені: ти голова маєш? — Да. — То чого ночуєш не вдома? Я тебе шо — на літо з міста сюди відправила, щоб ти по кущах з хлопами шастала? Соня замолчала. Бабушка вздохнула. — Я тобі нічого не забороняю. Але якщо ти вже доросла, то й відповідальність неси, ясно? — Ясно. — І хай він прийде. Сам. Без мотоцикла. Подивлюсь йому в очі. --- Андрей пришёл уже к обеду. В чёрной футболке, волосы чуть растрёпаны, в руках — коробка конфет и лимонад. Без мотоцикла, как и просили. Соня открыла дверь с удивлением. — Ты чего?.. — Мне сказали: “если мужчина — пусть придёт сам”. Вот я и пришёл. Где бабушка? Катя вышла на крыльцо, вытерла руки о фартух и встала, как командир. — Ну шо, Самурайчику. Прийшов? Андрей кивнул. — Прийшов. Бо мені не байдуже. Ваша онука — найкраще, що я мав в житті. І я не ховаю це. І не тікаю. Бабушка оценивающе посмотрела. — А гуляти до ночі — то що, нормально? — Я не хотів відпускати її вночі одну. В селі не завжди безпечно. І, якщо чесно, — він подивився на Соню, — я не можу без неї. Катя прищурилась. — А якщо зробиш їй боляче? — Я себе зроблю боляче. Бо вона — моє все. Минутное молчание. Потом бабушка кивнула. — Добре. Але з мене очей не спускай. Бо якщо шо — я тебе сама вкопаю. Андрей усмехнулся. — Приймається. --- Позже, на кухне, Соня шепнула: — Ты сумасшедший. — Да. Ради тебя — полностью. И бабушка, проходя мимо, только фыркнула: — Якшо вже й дуріти, то хоч з кращими.