Українською

      Проводжу рукою по змарнілій дитячій гойдалці, змітаю пальцями павутиння з потрісканого сідальця, легко підштовхую її. В різкому рипинні відчувається зітхання та сум, зітхаю разом з нею. Мабуть, не вистачає їй галасливих вечорів, розмов про щось дитяче і таке безмежно щире. Нічого не змінилося, навіть це сріблястолисте дерево росте перед хатинкою, так само роздивляючись навколо. Воно так багато знає і про все мовчить. Чи не важко йому мовчати? Я буваю тут з чотирьох років майже щоліта, але мені ніколи не було так цікаво зривати листя з верби для безхатніх котів, як разом з тобою. Дурні діти, ми думали, вони будуть це їсти — точніше, ти думала, а я входила в роль старшої сестри. Мені подобалося. Я заплітала твоє темне волосся в косички, вичісуючи з них водорості — воно мало запах моря, свіжий і солоно-прохолодний. Ти показувала свого іграшкового зайця і хотіла подарувати мені його пластмасове яблуко на випадок, якщо в мене теж буде такий. Я не взяла яблуко, тому що знала, мені не куплять іграшку — я вже доросла, нащо мені пухнасті звірі? А зараз в мене є такий заєць і ти навіть не уявляєш, як я шкодую, що не маю того яблука. Не маю нічого від тебе. Наостанок мого відпочинку я подарувала тобі велику мушлю, яку спіймала на глибині (що для одинадцятирічної дівчинки глибина? Там, де дорослому сягає шиї) та написала на папірці свій номер телефона, заклеївши його скотчем — щоб не залилося водою та цифри не стерлися. Я обійняла тебе, щойно вибіглу з моря, щоб попрощатися — твоє волосся було розпущене, сягало колін і я не встигла заплести тобі косички востаннє.       З того часу збіг не один рік, і звичайно, я не дочекалася телефонного дзвінка, а потім навіть чекати перестала. Я не забуваю тебе, моя Русалонько, і досі сподіваюся, що колись ти переглядатимеш старі речі та віднайдеш блискучу мушлю і невеликий гладенький аркуш паперу десь у коробці серед непотрібу. Можливо, ти зателефонуєш мені — вже дорослій і серйозній, а може, вважатимеш, що це зайве і просто віднесеш цю коробку до смітника. Як би там не було, мій пухнастий заєць все одно нагадуватиме мені про тебе, а розчісуючи волосся майбутньої доньки, я згадаю твою мелодійну українську і не приховаю посмішки. А миті дитинства такі швидкоплинні. І ти стала однією з них. 28.10.2019