Частина 6 «Поїж нормально»

Ранком наступного дня Софія прокинулася не на дивані, а у своєму ліжку, накрита ковдрою. «Дивно… але ж я вчора точно засинала на дивані», — подумки промовила вона. — А може…? — вже вголос, але все так само пошепки сказала Софія. І посмішка знову ледь розпливлася на її обличчі. Вона ще кілька хвилин сиділа на ліжку, прислухаючись до тиші в квартирі, ніби намагаючись вловити бодай один звук, бодай найменший доказ того, що Паша залишився. Але тиша була надто порожньою. Зрештою вона підвелася й вийшла на кухню. Там було звично порожньо. Хоч Софія давно вже звикла до цього, їй усе одно хотілося, щоб тут, як учора вранці, був Паша — спокійний, зосереджений, готує для них сніданок. Її погляд зачепився за тарілку й маленький папірець на столі. Софія підійшла ближче, взяла записку. І посмішка мимоволі знову торкнулася її губ. «Мені потрібно було в душ і перевдягнутися перед роботою. Не хотів тебе будити. Поїж нормально». Три короткі речення, але від них у грудях приємно стислося. Дівчина перевела погляд на тарілку — омлет і акуратно порізані овочі. Нічого особливого. Але Софія знала: для Паші навіть така дрібниця — майже подвиг. Година пішла на збори і ще пів години — на те, щоб покрутитися перед дзеркалом, розглядаючи себе з усіх боків. Темне довге пальто м’яко підкреслювало фігуру. Світлий лонгслів з відкритими ключицями додавав образу тієї самої небезпечної ніжності, яка їй так пасувала. Чорні штани-палаццо плавно спадали по ногах, роблячи силует витонченим і водночас стримано елегантним. Волосся спадало легкими хвилями на плечі, а на губах ледь блищав прозорий блиск. Вона виглядала саме так, як звикли її бачити інші — впевненою, зібраною, бездоганною. Але сьогодні все було інакше. Сьогодні їй вперше хотілося подобатися не всім. А лише йому одному. Софія ще раз повільно оглянула себе в дзеркалі, нервово поправивши рукав пальта. І вперше її хвилювало зовсім не те, як вона виглядає. Вона вийшла з квартири й зупинилася на сходовому майданчику, як зазвичай чекаючи Пашу. Минала хвилина. Потім п’ять. Він не виходив. «Дивно… — подумала Софія. — Він завжди пунктуальний». Набравшись сміливості, вона натиснула кнопку дзвінка біля його дверей. Але відповіді не було. Почекавши ще трохи, Софія тихо видихнула й повільно рушила вниз сходами. «Він поїхав один. Не дочекався її. Чому?» — думки хаотично кружляли в голові дорогою на роботу. — Добрий ранок. Що у нас нового? — сказала Софія, заходячи до спільного кабінету. — Добрий ранок, — відповів Юлік. — Молода дівчина. Вбивство в центральній бібліотеці. Андрій і Паша вже там. Він передав їй папку зі справою. — Чому мені одразу не подзвонили? — не відриваючи погляду від документів, занотувала Софія. — Ну, ми подумали… — почав Юрій Петрович, але дівчина його перебила. — Зі мною все нормально! І надалі — у будь-якому випадку — про всі справи в першу чергу сповіщати мене! Вона майже вигукнула це й вийшла з кабінету. Місце злочину. Центральна бібліотека. — Добрий ранок. Що у нас тут? — Софія зайшла до читальної зали. Андрій щось занотовував у паперах, а Павло, у білому стерильному костюмі, оглядав тіло. — Добрий ранок, Софіє. Чудово виглядаєш, — сказав Андрій, підходячи ближче й передаючи документи. І це не могло залишитися непоміченим для Паші. — Дівчина на вигляд 23–25 років. П’ять ножових поранень: три в живіт і два в ділянку серця, — не відриваючись від роботи, озвучив Павло. — Особу вдалося встановити? — Софія одразу почала переглядати матеріали. — За словами бібліотекарки, яка й знайшла тіло, це Фетисова Аліна, студентка політехнічного інституту. Часто приходила сюди, брала наукову літературу. — І як це могло статися? Бібліотекар нічого не помітила? Жодного крику? — Вона сказала, що Аліна зайшла до читальної зали сама. Але згадала, що виходила в туалет приблизно на п’ять хвилин. Тож могла не помітити, як хтось зайшов слідом. — І ніхто не виходив? — Перший поверх. Вікно було відкрите. Можливо, через нього втекли. Після всіх слідчих дій вони повернулися до відділку. — Що показав розтин? — Софія зайшла до МОРГу. — Класична картина ножових поранень. Велика крововтрата, внутрішня кровотеча. Смерть настала приблизно три години тому. — Три години тому? Цікаво, що вона робила так рано в бібліотеці? — Оце вже вам з’ясовувати, — хлопець сів на стілець і розгорнув бутерброд. — Паш… — Софія підійшла ближче, нервово переплітаючи пальці. — Чому ти зранку поїхав, не дочекавшись мене? — Мені подзвонив Андрій, сказав про вбивство. Я мусив їхати. — Чому мене не розбудив? — Я дав тобі виспатися. Тож не дякуй, — спокійно відповів він, продовжуючи їсти, закинувши ногу на ногу. Чекаю на ваші відгуки ♥️ Про нові частини і трішки іншого: тгк:вишенька🍒