Частина 16 «Захоплююсь твоєю майстерністю»

Відділок. — Отже, — Софія поклала папку на стіл і повільно обвела поглядом команду. — Маємо щось нове по справі? Першим підвівся Андрій. — Маємо. Даня пробив телефон Маренка. Учора вночі він намагався видалити переписку зі студенткою. — І як? Вийшло? — одразу запитав Паша. — Вийшло. Але наші хлопці виявилися швидшими. Уже все відновили. Він поклав перед ними роздруківку. Софія швидко пробіглася очима по повідомленнях. Спочатку — звичайні обговорення дипломної роботи. Потім — компліменти. Ще трохи пізніше… “Ти ж знаєш, що між нами особливий зв’язок.” Вона важко видихнула, міцніше стиснувши аркуші. — Покидьок… — Але це ще не все, — продовжив Андрій. — У день смерті Аліни, Маренко взагалі не був у бібліотеці. Софія підняла голову. — Є алібі? — Так. Перевірили камери. У той час він проводив індивідуальне заняття в університеті. У кабінеті запала коротка тиша. — Індивідуальне…З самого ранку… — тихо повторила Софія. — Можна тільки здогадуватись, що це були за “заняття”, судячи з його листування. Але факт залишається фактом. — Так…Але він фізично не міг бути в бібліотеці, — закінчив Андрій. — Отже… він не вбивав, — задумливо промовила Софія. — Але довів її до стану, в якому вона стала легкою мішенню, — тихо додав Паша. Він стояв, схрестивши руки на грудях. У його голосі вперше за весь ранок прозвучало відверте роздратування. — Такі люди завжди думають, що ні в чому не винні. Софія мовчки кивнула. — Добре. А що камери біля бібліотеки? Щось знайшли? — Так. За кілька хвилин після того, як Аліна йшла проспектом, за нею пройшов чоловік. Потім він звернув саме туди, де знаходиться вікно, через яке, найімовірніше, й проник усередину. — Особу встановили? — Так. Опитали подруг Аліни. Це наречений іншої студентки з того ж потоку. Софія без вагань закрила папку. — Знайдіть його. І привезіть на допит. Допит. Чоловік нервово сидів за столом, безперервно стискаючи пальці в замок. — Андрій Мельник. Двадцять шість років. Працюєте системним адміністратором. Заручені з Катериною Колісниченко, — спокійно промовила Софія, відкриваючи папку. — Так. — Ви знали Аліну Фетисову? — Бачив кілька разів. Вона навчалася разом із моєю нареченою. — І тільки? — Так. Софія мовчки поклала перед ним фотографію з камер відеоспостереження. — Тоді поясніть, будь ласка, чому саме ви йшли за нею в день її смерті. Чоловік одразу опустив очі. — Я… просто йшов на роботу. Випадково перетнулися. — Випадково? Вона перегорнула ще одну сторінку. — Камери зафіксували, як через хвилину після Аліни ви звернули у службовий двір бібліотеки. — Я… скоротив дорогу. — Через зачинений двір? Тиша. Софія не відводила від нього погляду. — Ви були всередині бібліотеки? — Ні. — Брешете. Він різко підняв голову. — Я не… — Ваш відбиток пальця знайшли на підвіконні службового вікна. Його обличчя помітно зблідло. — Це… це ще нічого не доводить… — Доводить. Софія повільно нахилилася вперед. — Ви залізли через вікно. — Ні… — Тоді чому на вашій куртці знайшли мікрочастинки фарби саме з тієї рами? Чоловік важко ковтнув. Кілька секунд він мовчав. Потім опустив голову. — Я… не хотів… Софія не перебивала. Вона знала: зараз мовчання працює краще за будь-які запитання. — Я хотів тільки поговорити… — Про що? — Вона… хотіла все розповісти Каті. — Що саме? — Що я… писав їй… Він закрив обличчя руками. — Вона відмовляла мені. Казала більше не наближатися. — І ви не послухали. Він ледь помітно похитав головою. — Я зайшов до бібліотеки… почав просити вислухати мене… Вона сказала, що викличе поліцію… Його голос затремтів. — Вона спробувала втекти… Я схопив її за руку… вона вирвалася… Він заплющив очі. — А потім… я вже не контролював себе… У кабінеті запанувала тиша. — І тому завдали їй п’ять ножових поранень? — тихо запитала Софія. Чоловік нічого не відповів. Лише опустив голову ще нижче. — Я… злякався. — Ні. Її голос став холодним. — Ви не злякалися. Вона повільно закрила папку. — Ви зробили вибір. Кілька секунд Софія мовчки дивилася на нього. — Допит завершено. Матеріали справи буде передано до суду. І я особисто простежу, щоб жоден адвокат не зміг пом’якшити ваше покарання. Двері допитної повільно відчинилися. Софія вийшла в коридор і на мить заплющила очі, шумно видихнувши. Кожен такий допит забирав у неї більше сил, ніж вона дозволяла собі показати. Особливо тоді, коли злочин був не про гроші. А про людську одержимість. — Ти молодець. Вона підняла голову. Біля стіни, схрестивши руки на грудях, стояв Паша. Він дивився тільки на неї. — Дякую… — втомлено усміхнулася Софія. Павло відштовхнувся від стіни й підійшов ближче. У руках він тримав два паперові стаканчики. — Тримай. Він простягнув один їй. Софія машинально взяла його. — Кава… Без цукру.Як ти любиш. Вона здивовано подивилася на нього. — Звідки ти… Паша ледь знизав плечима. — Уже пів року щоранку ти береш одну й ту саму каву в автоматі на першому поверсі. На її обличчі з’явилася тепла усмішка. — Ти це запам’ятав? — Я багато чого запам’ятовую. Сказав він так буденно, ніби говорив про результати експертизи. Софія зробила маленький ковток. Гаряча кава приємно зігріла долоні. — Дякую. — Ти вже це казала. Вона тихо засміялася. — Так. Але хороші речі хочеться повторювати. Паша лише ледь усміхнувся кутиком губ. Декілька секунд вони просто стояли поруч. Колись ця тиша між ними здавалася незручною. Тепер вона дивним чином заспокоювала. — Я бачив допит, — тихо сказав Павло. Софія повернула до нього голову. — Знаю. — І? — І що? Він зробив ковток кави. — Захоплююсь. Вона завмерла. Паша й сам ніби не одразу усвідомив, що саме сказав. Між ними зависла коротка тиша. — У професійному сенсі, — швидко додав він, відкашлявшись. — З кожним допитом ти стаєш сильнішою. Софія тихо засміялася. — Ти вже це казав. — Знаю. Він нарешті подивився їй просто в очі. — Але мені не складно повторно констатувати факти. — Маркевич… Ти зараз щойно зробив мені комплімент? — Це була об’єктивна оцінка професійних навичок. — Ага… Вона знову зробила ковток кави, приховуючи усмішку. — Ходімо. — Куди? — Додому. Він рушив коридором, а тоді, не обертаючись, тихо додав: — Справу завершено. Сьогодні з нас досить чужих проблем. Софія мовчки дивилася йому вслід. “З нас…” Звичайне слово. Але саме воно чомусь зігріло сильніше, ніж гаряча кава в її руках. Чекаю на ваші відгуки ♥️ тгк:вишенька🍒